Король и Шут — Мёртвый анархист

Сліпий старий маг Вночі лісом блукав. На цвинтарі розли Він чарівний еліксир, І лише промовив: «Що ж я, старий, натворив…»

Хой! Хой-хой!

Трупи оживали, землю розривали, Скрізь виповзали, дико бушували, Глотки драли, усе навколо ламали, Рвали свою плоть.

Це місце люди не любили, Бо тут ховали покидьків, Усі вони горілку пили, Проклятими були.

Серед покидьків ішов артист – У шкіряному плащі мертвий анархіст. Крикнув він: «Хой!» Щелепу долой! Трупів вів він за собою. Хой-хой!

Шалено в село мертві вірвались, У світлі ліхтарів обличчя показались, Бились і на повну відривались, Йшли будинки громити.

Взяли люди сокири й вила, Щоб мертвих загнати в їхні могили, Та на це не вистачило сил – Трупів не вбити.

Серед покидьків ішов артист, У шкіряному плащі мертвий анархіст. Крикнув він: «Хой!» Щелепу долой! Трупів вів він за собою. На руці застиглий «фак», З кишені стирчав піратський прапор, Зомбі всю ніч кричали: «Хой! Ми, анархісти, народ не злий!»

Що за наваждення, без попередження На юнака напали, сильно налякали. Сміялись і штовхались, хлопця змушували Пого танцювати.

Що є сили жінки верещали, І селяни в паніці тікали, Трупи вмирали й знову оживали, Ржали людям услід.

Серед покидьків ішов артист, У шкіряному плащі мертвий анархіст. Крикнув він: «Хой!» Щелепу долой! Трупів вів він за собою. На руці застиглий «фак», З кишені стирчав піратський прапор, Зомбі всю ніч кричали: «Хой! Ми, анархісти, народ не злий!»

У житті артист веселим був, І напитися він завжди любив. Ранок селянам допомогло – Сонце трупи за півгодини спалило. Та в тиші нічній У підвалі хтось рикнув: «Хой!»