Про артиста «ТАРАБАРОВА»
Світлана Василівна Тарабарова народилася 26 липня 1990 року в Херсоні, у багатодітній родині: батько працював на суднобудівному заводі, мати — вихователькою в дитячому садку. Спочатку хотіла бути водійкою, потім — співачкою; ходила до музичної школи з фортепіано й вокалу, з тринадцяти танцювала в колективі «Оазис». Після школи переїхала до Києва, закінчила Муніципальну академію естрадних і циркових мистецтв з червоним дипломом. У 2008-му на «Фабриці зірок-2» вийшла під псевдонімом Аліса, посіла друге місце в Наталії Могилевської і разом із Регіною Тодоренко, Ліною Міцукі та Оленою Кушніренко потрапила до Real O. Чотири роки гастролей, чуже ім’я на афіші — і вихід 2012-го: розрив із продюсеркою потім згадувала як удар по голові, після якого стала дорослішою. Сольну кар’єру повернула під прізвищем, не під «Алісою». Курську Ольгу Тарабарову з філармонії з цим каталогом не плутати.
Навесні 2012-го вийшов кліп «Віра сильна» й інтернет-проєкт «Восемь недель откровений» — живі щоденники без глянцю. Хітом стала «Мы верим в любовь», написана влітку 2013-го в Одесі: демо почув Маріус Вайсберг, і пісня стала саундтреком «Любви в большом городе-3», а 2014-го принесла «Пісню року». Перший альбом «Мир всем» зібрав тринадцять треків і обкладинку з сотень чужих світлин; другий, «Вірю. Знаю», уже після Криму й сходу — «Хочу жити без війни», неофіційний гімн «Повертайся живим», концерти в госпіталях від Новоайдара до Широкиного. На нацвідборі Євробачення-2016 з «Never again» зупинилася за крок до фіналу й попросила голоси віддати Джамалі. Далі — «Світло в тобі» для кіно, акустика «Наодинці», каблучка й «Я кажу так», «Добре з тобою», «Цунамі», кліп «Маніфест» на сімдесят п’ять людей і двісті світлових приладів, неомюзикл «Мені казково» з п’ятимісячним Іваном на майданчику, бо не можна було зривати годування. З Yarmak записала «Voin» до Дня ЗСУ; бренд «svitlo V tobi» шив фрази з пісень на речі. Тур Followers Only пускав лише підписників із кодом із директ.
11 жовтня 2016-го вона вийшла заміж за концертного директора Олексія Бондаря: церемонія просто неба біля ресторану «Прага» коло ВДНГ, батько вів до нареченого. Знайомство було з різницею у віці — їй близько двадцяти одного, йому тридцять сім, за плечима в нього десятирічний перший шлюб; роман починався з дружби й кількох спроб розійтися, доки вона не сказала «здавайся». Син Іван народився 9 вересня 2018-го, того ж дня вийшло «Добре серце»; альбом «23:25» написаний майже весь під час вагітності. Марія — 23 вересня 2020-го, Поліна — 19 квітня 2023-го, уже за повномасштабної війни, незапланована; рідні тоді не підтримали, ім’я молодшої вона «розсекретила» відео під «Поліну» Бумбоксу. Батько хворів, сестра не кидала батьків в окупованому Херсоні — Світлані писали «чому не вивезла», вона відповідала, хто тоді ходив би на мітинги. У 2026-му в інтерв’ю зізналася: встають о 6:30, годину везуть дітей до школи, часто сваряться від втоми, першою вибачається вона, про розлучення не думають. Після удару 28 серпня 2026-го родина евакуювала дітей із будинку в Дмитрівці Бучанського району до спокійнішої області.
У серпні 2022-го їй дали орден княгині Ольги III ступеня. З 2023-го вона музична продюсерка Нацвідбору на Дитяче Євробачення й авторка заявок, що доходили до міжнародного фіналу: «Квітка» Анастасії Димид (5-те), «Hear Me Now» Артема Котенка (3-тє), «Motanka» Софії Нерсесян (2-ге у 2025-му — найкращий результат України з 2013-го). Пісня «Мамине намисто» виросла в сімейний мюзикл із фіналістами відборів; для Колі Сєрги написала «Розмінуй моє серце». Каталог не згорнувся в гімн: «Дитячий альбом» 2023-го, «Моя остання нервова клітина» 2024-го, 2 липня 2026-го — «Липень в її очах» із «Мейбі», «НАШЕ ЛІТО» і «Буду щасливою». У 2026-му коментувала другий півфінал дорослого Євробачення. Поп, який сама змішує з поп-роком, фанком і соулом, вона давно назвала «світлою стороною музики»: не гасло з обкладинки, а побут херсонської багатодітної родини, яка досі пише хіти з кухні після шкільної розвізки.
Коментарі