TATITERA — Плач Агари

(Моєму синові Ізмаїлу)

Тяжко дихається в пустелі, Палає сонце — гнівний цар. Плаче, плаче мати за сином, Стогне смаглява Агар:

«Згасають усі надії, Ангел життя відступив. Ти лежиш, заплющивши повіки, Бідний сину мій Ізмаїле!

На чоло від муки пекучої Впали смертні кольори. Кудрі збились темною хмарою, Запеклися твої уста.

Не пролив на нас Предвічний Від щедроти Своєї. Тут, у пустелі безконечній, Ми загинемо — ти і я!»

Та почув зойк за сином Той, Хто славний і могутній. І, дзюрчачи, забив у пустелі Чистих вод гримкий ключ.

Та сама скорбота мрією понурою Душу мучить мою. Ти зажадаєш, сину мій милий, — Чим тебе я напою?

Трудний шлях до святої вітчизни, Де знайду небесних сил? Ми одні в пустелі життя, Бідний сину мій Ізмаїле!

Чи зійде дух могутній З променистим чолом — Щоб ти знайшов у полудень пекучий Світлий ключ води живої?