TATITERA — Ночь, улица, фонарь, аптека

Ніч, вулиця, ліхтар, аптека

Ніч, вулиця, ліхтар, аптека, Безглузде й тьмяне світло. Живи ще хоч чверть віку — Усе буде так. Виходу немає.

Помреш — почнеш знову спочатку І повториться все, як раніше: Ніч, крижана брижі каналу, Аптека, вулиця, ліхтар.

Ти шукаєш вихід — його не видно. Ти шукаєш сенс — він між рядків. Усе, що здавалось тобі образливим — Лише віддзеркалення твоїх доріг.

Не в світлі річ — він лише свідок. Не в цій ночі і не в долі. Ти ходиш колом, ніби вітер. Але коло замкнулось у самому тобі.

Де ж кінець? Чого не буде? Я так втомився. Ти сам свій суддя. Це пастка. Це лише люди Будують з думок свої краї.

Я бачив ранок, але в ньому все те саме: Ті самі вітрини, той самий асфальт. І кожен крок на інший схожий, І кожен шанс перетворюється на фальш.

Ніби час стоїть на місці. Ніби світ — це старий сон. І навіть серце стукає безвісти, Як метроном під чужий закон.

Та якщо зможеш звернути з дороги, Де все розписано наперед, — Ти раптом почуєш: не так усе суворо, І світло інше тебе покличе.

Не в цьому колі твоя свобода. Не в повтореннях твій підсумок. Ти сам собі і в’язниця, і ключ — Той, хто колись відчинить замок.

Ніч. Вулиця. Але є світанок. Ліхтар. Аптека. Але є відповідь. І якщо коло замкнулось десь — Розвій його всередині себе. І там, де не було відповіді, Народиться нова зоря.