Про артиста «Хадн дадн»
«Хадн дадн» виросли з дитячого слівця Варвари Крамінової: так вона в Москві називала все підряд, а 2016-го це стало іменем гурту. Варя народилася 18 лютого 1994 року, з п’яти сиділа за фортепіано й співала в хорі, з шести складала мелодії за завданнями двоюрідної сестри — одразу зі словами, інакше було «образливо». Вона онука барда Бориса Вахнюка: дід колись підхопив юну Пугачову, а 2005-го загинув під машиною разом із двома молодшими доньками — тітками Варі, якій тоді було одинадцять. Мати, Тетяна Вахнюк, лишилася в піснях домашнім голосом: на «Португальському альбомі» підказала, як «іти до кінця». У тринадцять Крамінова вигадала однокласниці неіснуючого хлопця-музиканта, писала від його імені листи й записувала фальшивим низьким голосом суміш Дельфіна і «Корнів». Перекладачкою чи «нормальною» професією це не стало: вона закінчила ВДІК, паралельно співала в «Созвездии Отрезок» — там відпочивала душею, а в «Хадн дадн» почувалася «воїном».
Перший публічний вечір трапився на дні народження друга: Варя соромилася співати сама під піаніно, Нікіта Чернат прикрив гітарою — і тієї ж ночі народилося латинське Hadn Dadn. Перші треки писалися в під’їзді; «Подожди» зняли аматорськи, тексти частіше належали їй, аранжування — друзям. Продюсером і хлопцем на старті був Антон Моісеєнко: він придумав жанр «ляоакын» — завзяття з етно і пізнання світу через особисте переживання — і їздив із нею з Кавказу до Нахічевані, звідки виросли «Тайный альбом» і пісні на кшталт «Армяне в Нахичевани». Далі — «Постепенный», «Подружки», «Ляоакын», премія молодих артистів Young Blood 2018-го. «Мы сегодня дома» з «Таємного альбому» 2020-го раптом стала гімном сидіння в чотирьох стінах; «Храмомаму» заспівали у «Вечірньому Урганта». Це не глянцевий поп і не чужий інді-бренд: побутовий абсурд, жалість до речей і багатоголосся, яке самі музиканти досі називають ляоакыном.
Склад не стояв на місці: бас змінювався від Анатолія Яцкова до Сергія Какуркіна, гітарист Леонід Мінін надовго випав через руку й повернувся вже до «Ежена». Моісеєнко з постійного кола пішов, але хуки його ще чути на «Португальському». Працювати стали в селі Клементьєво, де в Какуркіна студія; сперечаються до їжаків, на «Ностальгії» разом кинули курити у Великий піст і мало не розсварилися вщент — після цього рішення ухвалює Варя. Паралельно виходили «Переобуваюсь», «Щепки», «Поцелуйчик солнышка», сингл «Под тенью, под сиренью». Із «Созвездием Отрезок» це не плутати: там вона відпочиває, тут — пише майже все і тримає звук. На картках одна столична група з цим дитячим ім’ям; схожих «хадн» немає.
До десятиліття платівка «Эжен» розкололася надвоє. Перша частина вийшла 22 травня 2026-го з «Почками в агонии», «Плоской головой» і «Стыдом» — весна, розбите серце, поїздка в Череповець із подругою повз зруйновані храми й черв’яків після дощу. 11 вересня 2026-го вийшла друга, осіння: любов, ревнощі, спроба втекти від «хлопця долі», «аромат року» з несполучуваного. На сцені до них підтягуються Оля Фокіна, Ліза Голіцина, Поліна Риженко; презентації — в Петербурзі й Москві в жовтні. Крамінова й далі та, що ходить у павлопосадській хустці, сміється з хтони російської глибинки й дописує вірші, початі в дев’ятнадцять. Слухати «Хадн дадн» — це не хіт-парад, а чужий щоденник, який раптом виявився спільним: дім, храм, бузок і слава, яку в дитинстві називали дурницею.
Коментарі