TATITERA — Выхожу один я на дорогу Узбекская

На дорогу йду я в самотині; Крем’яна в тумані путь блищить: Тихо. Бога слухає пустиня, І зоря з зорею гомонить.

Небеса прекрасні та безкраї! Спить земля в промінні голубім… Чом же серце з боллю завмирає? Жду чого? Жалію я за чим?

Мрією не тішусь я пустою, Днів не жаль, що більш не розцвітуть. Я жадаю волі та спокою! Я б хотів забутись і заснуть!

Та не тим холодним сном могили… Я б навік заснути так хотів, Щоб живі дрімали в серці сили, Щоб у грудях віддих тріпотів;

Щоб крізь ніч, крізь день ясний для мене Про кохання ніжний спів лунав, Наді мною темний дуб зелений Щоб схилявся й листям розмовляв.

Yolgʻiz yoʻlga chiqaman tun bagʻrida, Toshli yoʻl jim yaltiraydi tuman aro. Tun sokin — sahro tinglar Haqni yurakda, Yulduz yulduz bilan soʻzlashar goʻyo.

Osmon uzra tantana va sirli nur, Yer uxlaydi moviy nurning quchogʻida. Nega qalbim ogʻriq, nega koʻnglim xira? Neni kutdim? Afsus bormi ichimda?

Endi kutmam hayotdan men hech nima, Oʻtmishimga armonim ham yoʻq zarra. Men izlayman sokinlik va ozodlik, Uyqu kelib, unutsam deyman barini.

Lekin qabrdagi sovuq uyqu emas, Men istardim abadiy shunday tinchlik. Koʻksim ichra hayot kuchi jim uxlasin, Nafasimda asta koʻtarilsin koʻksim.

Tun-u kunim erkalab qulogʻimni, Sevgi haqida kuylasin bir shirali tovush. Ustimda esa doim yashnab turib, Qorongʻu dub egilib bersin sadosin.